Глобальні конфлікти як тектонічні зсуви світової економіки та їхні уроки для України

Зараз глобальні конфлікти — це не просто зіткнення армій на полі бою. Це тектонічні зсуви, що кардинально переформатовують світову економіку, ламають звичні ланцюги поставок, перерозподіляють капітали й змінюють саму парадигму розвитку людства.

З 2017 року — як ми неодноразово описували й попереджали на публічних виступах — людство потрапило в період турбулентності, який передує фазовому переходу. А отже військові конфлікти, локдауни, регіоналізація, криза глобальних інституцій, економічні кризи — все це було прогнозовано і неуникненно.

Для України, що перебуває в епіцентрі одного з найбільших конфліктів сучасності, розуміння цих трансформацій — це не просто академічний інтерес. Це питання виживання, формування стратегії майбутнього і, зрештою, здатності не просто пройти крізь цей шторм, а вийти з нього сильнішими.

Забудьте про «рожеві окуляри» — вони нам зараз точно не потрібні. Повернення оптимізму і віри у світле майбутнє має базуватися на реальних можливостях. Нам необхідно дивитися правді у вічі та шукати як «слабкі карти» перетворити у перемогу за рахунок адекватної сильної стратегії.

Економіка під час світових воєн та уроки виживання

Історичні приклади не мають бути дороговказом — тому що і контекст глобальних подій, і умови, і технології, і суспільна будова суттєво змінилися. Проте, історія дає нам важливі уроки, якщо ми готові їх вивчати з урахуванням контексту.

У Другу світову війну відбулася тотальна зміна пріоритетів економіки: від споживання до військово-промислового комплексу (ВПК). У Третьому рейху, наприклад, витрати на «оборонку» зросли з 22% до 52% вже до 1940 року. Це була не просто переорієнтація, а повна мілітаризація економіки.

Як це фінансувалося? За рахунок небаченого зниження споживчих потреб. Вони ввели нормування продуктів та одягу — по суті, як у СРСР, лише зі своїми нюансами (хоча згодом, звісно, розвинувся чорний ринок). І законослухняні німці, так само як і радянські громадяни, несли свої гроші в банки, забезпечуючи державу необхідними ресурсами.

Ключовим елементом, який дозволив їм підтримувати функціонування економіки, було грамотне бронювання військово-професійних працівників. Вони чітко виявляли, хто є «важливішим» для збереження виробництва. Це, до речі, те, над чим Україні ще потрібно системно працювати, щоб не втрачати критично важливих фахівців у цій жорстокій війні.

У 1939 році, коли війна почалася, економіки Великоъ Британії та Франції перевищували економіку Третього рейху. Не кажучи вже про економіку США, які вступили у війну пізніше. Це доводить: стартовий економічний потенціал не гарантує перемоги, але його мобілізація та здатність до переорієнтації (зараз ми скажемо: адаптивності) є вирішальними.

Холодна війна також залишила свій глибокий слід. Гонка озброєнь стала потужним драйвером інновацій та технологічного прогресу: розвиток космічної галузі, ядерної енергетики, обчислювальних машин — усе це значною мірою фінансувалося військовими замовленнями. Холодна війна також сформувала жорсткі військово-політичні блоки (НАТО, Варшавський договір), що кардинально вплинули на глобальні торговельні та інвестиційні потоки на десятиліття вперед.

Сучасні глобальні виклики і трансформації, спричинені конфліктами

Сьогодні ми є свідками нових, не менш масштабних трансформацій, що знаменують собою колапс традиційних міжнародних інституцій. ООН, ВТО, G20, G7 — усі вони виявляються неспроможними ефективно реагувати на сучасні кризи. Проблема довіри до цих інституцій зростає, а дії окремих лідерів, як-от Дональда Трампа, відверто спрямовані на їхню руйнацію.

Наслідком є відчайдушний пошук нових форматів співпраці та альянсів. І паралельна побудова кіберократичної альтернативи традиційним інститутам (лідирують в цьому напрямку «техноолігархи» і поборники глобальної гейміфікації світу).

Ми бачимо тотальну геополітичну та геоекономічну фрагментацію. Світ розколюється. У відповідь на неспроможність старих систем виникає необхідність формування нових військово-економічних союзів. Я вже неодноразово згадував ідею «Великої діагоналі» — неформального альянсу між Великою Британією, Польщею, Україною, Індією, Австралією, Новою Зеландією та Канадою із залученням країн Північної Європи та Балтії. Україна вже є повноцінним чи асоційованим учасником щонайменше чотирьох безпекових обʼєднань.

Це може стати основою для нового світового порядку, де економічна потужність і безпека переплітаються. Глобальні ланцюги постачання переосмислюються, і прагнення до локалізації та регіоналізації виробництва стає пріоритетом.

Ми переживаємо загострення енергетичної та ресурсної кризи. Розгортається енергетична криза, що супроводжується волатильністю цін. Вплив кліматичних змін на аграрний сектор є відчутним (згадайте втрачений аграрний сезон на півдні України, «просування» субтропіків на північ, посуху на Вінниччині тощо), що підвищує важливість продовольчої безпеки. Парадокс України полягає в тому, що ми — країна з найбільшими покладами ресурсів у Європі, але при цьому залишаємося імпортозалежними. Це має змінитися.

Наростає фінансова нестабільність та інфляційний тиск. Надмірна заборгованість у світі створює реальні ризики боргової кризи, що може торкнутися всіх. Зростання інфляції, яке ми спостерігаємо і в Україні (через дефіцит кадрів та, як наслідок — економічно невиправдане зростання зарплат), а також загроза стагфляції - це все прямий наслідок воєнних конфліктів та економічних дисбалансів. Де-факто ми вже спостерігаємо стагфляцію в Росії, а Україна знаходиться на межі, — і це дуже тривожний сигнал.

Виклики та стратегічні можливості

Україна перебуває у надзвичайно складному економічному та соціальному стані. На фронті, на жаль, ситуація стає складнішою. Останні кілька місяців Росії кожен квадратний кілометр дається меншими втратами.

Економічно ми перебуваємо у передрецесійному стані. Мінус 0,1% був ВВП у четвертому кварталі минулого року, 0,9% в першому кварталі, що фактично близько нуля. Що 4%, що навіть 3% зростання ВВП цього року нам навряд чи доведеться побачити. Це означає, що ми в кращому випадку стоїмо на місці, а не розвиваємося.

У суспільстві продовжується зростання депресивних станів, тривожності. Ні про який оптимізм, що є абсолютною передумовою економічного зростання, на жаль зараз не йдеться. Без оптимізму та драйву не буде економічного зростання (дані моделюючих досліджень і аналізу глобального досвіду, проведених Центром соціальних змін і поведінкової економіки у 2025 році).

Ми маємо катастрофічний дефіцит кадрів — у середньому 32% у всіх секторах, особливо в логістиці та будівництві (дані досліджень Advanter Group). Чому? Тому що працює наступна модель поведінки — краще бути на соціальних виплатах, чи ховатися від ТЦК, чи залишатися там, де ти є, а не переїздити заради роботи. Краще почекати поки «робота прийде до тебе», аніж донавчатися чи змінювати професію на затребувану. Така поведінкова модель призвела до того, що майже 40% українців працездатного віку економічно неактивні.

Демографічна криза теж вражає: на одного пенсіонера 0,8 офіційно працюючих. Для досягнення $1 трлн ВВП (як Польща) нам потрібно збільшити економічну активність, суттєво підняти продуктивність праці й залучити до 3 мільйонів трудових мігрантів (але ми ще не готові до масових трудових мігрантів з Бангладеш, Індії, Африки).

Проте, саме в цих екстремальних умовах Україна має унікальний шанс стати драйвером змін. Ми можемо стати лідером у сфері технологій, зокрема ШІ. Наші (на жаль, лише умовно — українські) команди працюють на третину ШІ-стартапів та п’яту частину геймдеву у світі. Україна може стати глобальною платформою для експериментів.

Розвиток військово-промислового комплексу — дронів, снарядів, техніки, ракет, роботизованих комплексів, систем протидії - має стати справжнім локомотивом економіки. Для цього критично важливо забезпечити передбачуваність у закупівлях, укладати трирічні контракти, дозволити експорт продукції ОПК. Не менш важливо зберегти інженерні та виробничі команди, залучати міжнародних партнерів до будівництва R&D центрів та виробничих потужностей саме в Україні.

При цьому потрібно зберегти адаптивність, гнучкість, швидкість — але індустріалізувати галузь, будувати розподілені, захищені виробничі ланцюги, з гнучкою інтеграцією і збільшенням частини ланцюгів саме в Україні; забезпечити доступ до необхідного масштабу компонентної бази.

Необхідна системна мобілізація з урахуванням професій (і відповідною системою бронювання критичного персоналу для бізнесу), а також активне залучення жінок, ветеранів та людей з інвалідністю до економічної діяльності. І, звісно, фінансові та податкові стимули для регіонів — спеціальні інструменти та регуляторні послаблення для прифронтових областей (Харків, Запоріжжя, Дніпро, Суми).

Потрібно зменшити споживання (це вже питання суспільних змін), перенаправити кошти в економіку через військові облігації, ОВДП і створення фондового ринку (не плутати зі створенням ще однієї фондової біржі).

Війна — як не жахливо це звучить — прискорювач глибинних трансформацій економіки. Вона змінює принципи формування альянсів, фінансові потоки та технологічні пріоритети. Україна перебуває у критичній точці, де поточна динаміка, на жаль, не веде до Перемоги. Але ми маємо можливість зламати інерційний сценарій і перейти від стратегії виживання до стратегії прориву.

Використання наших унікальних переваг — адаптивний ОПК, потужний ШІ-сектор, унікальне геополітичне положення, готовність до нестандартних кроків і експерименту — це наш шлях до участі у формуванні нової глобальної архітектури безпеки, де Україна буде не жертвою, а активним, субʼєктним гравцем. Час діяти рішуче та стратегічно.

Посилання на статтю - https://biz.nv.ua/ukr/experts/ekonomika-ukrajini-pid-chas-viyni-vikliki-transformaciji-ta-strategichni-shansi-vidilyaye-andriy-dligach-50539210.html?code=5c595386-fc26-4635-97b2-ec4fe3c0ef68

Ссылка на статью - https://biz.nv.ua/experts/ekonomika-ukrainy-vo-vremya-voyny-vyzovy-transformacii-i-strategicheskie-shansy-andrey-dligach-50539210.html