Про обороноздатність, справедливість та економіку

Як державі визначити справедливий підхід, кого бронювати, а кого мобілізувати?

Людина, її життя, прагнення, свободи — найвища цінність. Але для побудови постмодерного суспільства варто було б завершити почату Майданами модернізацію України і суспільства. 

Доводиться визнати, що ми не готові до поточних і прийдешніх викликів, суспільство залишається патерналістським; складно уникнути хейту, говорячи про збільшення пенсійного віку, вивільнення третини вчителів, необхідність покращення фаху або зміни професії протягом життя, профілактики й чекапів. 

Ось і розмова про бронювання критичного персоналу підприємств дивним чином перетворюється з економічно і соціально обґрунтованого рішення на міф про "війна для бідних".

Чому так відбувається? Розбираючи результати наших численних соціологічних досліджень, маю гіпотезу, що розуміння поняття "справедливість" в суспільстві не відповідає часу і нашим цілям.

У домодерному суспільстві справедливість — це коли "іншому не має бути краще, ніж мені". В модерному суспільстві справедливість — це суспільне благо. Або, справедливо те, що краще для суспільства і країни. 

В постмодерному — це коли краще для людини, отже краще для країни. Але туди нам ще треба дістатися. Совкова ж справедливість — це коли неприпустимо багатство та вищий IQ, вища зарплата, краща карʼєра та… бронь від мобілізації.

Модерна справедливість натомість, це коли обмежений і майже не відновлюваний людський капітал має бути використаний в найефективніший для країни спосіб. Ти маєш можливості навчатися, будувати карʼєру, переїздити в іншу область — отже можеш мати і вищу зарплату, і бронь, і квартиру, і карʼєру, і власні накопичення в додаток до солідарної пенсії.

Подивимось на нашу ситуацію з точки зору сучасної держави

Суспільним інтересом — отже завданням держави — є обороноздатність і економічна стійкість. Припустимо, силам оборони необхідно на постійній основі 1 млн військовослужбовців, більшість з яких — чоловіки. 

Ще 300 000 необхідно додатково щороку з урахуванням ризику довгої війни та необхідністю проводити часткову демобілізацію безпосередньо на фронті, де задіяно близько 300 000 захисників. І так на 5 років.

Отже потрібно, щоб з 6 млн чоловіків мобілізаційного потенціалу близько 2,5 млн пройшли через мобілізацію в різні роки. Питання — як визначити тих, хто підлягає мобілізації, а хто — ні?

Домодерний підхід: той, хто програв жереб; той, хто слабше чи не має родичів чи знайомих "де треба"; той хто не зумів сховатися; той кого спіймали.

Модерний підхід: 

• Добровольці. Створити такі умови — оплати, технологізації війська і ефективності управління, щоб добровольців було достатньо. Для цього мати ефективно працюючу економіку, підприємці в якій спроможні сплачувати більше податків і інвестувати в ОПК. 

Звичайно, можна зробити як в рф: всім погано, отже люди підуть в армію за хоч якимись грошима — але тоді це точно не про сучасну демократичну країну.

• Ті, хто не заброньований за принципом критичності. 

Хто, власне, в такому випадку може і має бути заброньований?

 - той хто працює на критичному для економіки і обороноздатності підприємстві;

 - той хто має критичну компетентність;

 - той, в кого (в чию компетентність) державою чи бізнесом проінвестовано більше ресурсів, або втрата кого для країни має суттєві негативні наслідки. 

Тут було б варто пригадати, що, наприклад, як вказує МКІП, артист цирку навчається з дитинства, що підготовка одного акробата — це більше ніж 2 млн грн і 10+ років, що перервати лінію навчання поколіннями — це втрата спеціальності тощо, що в результаті і може бути обґрунтуванням чому 14 (всього лише!) артистів цирку мають бути заброньовані.

Як визначити критичність? 

Перш за все, позначити критичні для економіки галузі - обʼєктивно, без дискреції, визначити критичні підприємства і для всіх підприємств дати можливість підприємцю самому визначити — хто є критичним для виживання та розвитку бізнесу.

Чому важливо дати можливість самим підприємствам бронювати критичний для себе персонал і чому недостатньо тільки бронювання персоналу критичних підприємств? Давайте аналізувати.

Не може працювати тільки одна частина економіки. Здавалося б, є критичне підприємство — виробник хліба. І на цьому підприємстві мають бути заброньовані щонайменше 50% працівників-чоловіків. 

Але для виробництва хліба потрібно, щоб працювали логістика, фінанси, обслуговування обладнання, постачання сировини, виробництво упаковки тощо. 

Отже ситуація, яку ми маємо на поточний момент, коли 80% підприємств не мають жодного заброньованого — вкрай ризикована для економіки в цілому і зокрема для функціонування критичних галузей.

Про спосіб бронювання

Здається, є очевидний підхід — держава визначає критичні підприємства - модель 1, а сам бізнес визначає критичний для нього персонал — модель 2. Сукупно ці моделі дають при логічному і не корупційному підході (а корупцію ми прибираємо шляхом відмови від дискреції), близько 1,5 млн заброньованих — відповідно, 1 млн на критичних підприємствах і 0,5 млн як критичний персонал.

Але якщо повернутися до ідеї зі збільшенням рекрутингу, то можна поєднати ідеї: нехай підприємець не просто позначає критичний персонал (модель 2), але й за рахунок збільшення сплати податків за заброньованих, сприяє збільшенню воєнного бюджету країни. 

Тобто, як варіант, встановлює для критичного персоналу зарплату на рівні 36000 грн. (Зауважу, ми наполягали на 30000 грн, але поки в законопроєктах і інших документах проходить вище значення). При такому сценарії в країні буде детінізовано кількасот тисяч зарплат і надходження до бюджету збільшаться вже у 2025 році на 250 млрд грн.

Про справедливість

Тепер розглянемо питання справедливості, коли один працівник отримує зарплату 36000 грн і може бути заброньований, а інший отримує 18000 грн і не може бути заброньований. Чи це справедливо? Для домодерного суспільства — ні. 

Для модерного суспільства це прямий дороговказ людині — якщо прагнеш бути заброньований, то знайди можливість стати критичним співробітником. Навчайся (підвищуй кваліфікацію), змінюй місце роботи на те, де тебе будуть цінувати, зміни фах, а якщо любиш свою професію — знайди, де твої компетентності справді потрібні. Нарешті, переїдь в іншу місцевість, де є дефіцит таких фахівців. 

Соціологія свідчить, що зараз надто багато українців працюють на роботі, яка їм не подобається, скаржаться на те, що їх не цінують. Можливо, сьогодні найкращий момент, коли потрібно це змінити. Отже, оскільки можливість стати критичним фахівцем є і нічим не обмежена — то така модель є справедливою. 

Навіть більше. Це є справедливим з точки зору визначення — як суспільне благо.

Так, державі для збереження обороноздатності і економічної стійкості вигідніше мобілізувати з приватного сектору людину з зарплатою 18000 грн, ніж з зарплатою 36000. Навіть якщо не враховувати інвестиції в підготовку фахівця.

При зарплаті 18 000 сумарно (ЄСВ, ПДФО, ВЗ, ПДВ при споживанні) держава отримує близько 10 300 грн в місяць податків, повʼязаних з особою. При зарплаті 36 000 грн — ця сума зростає вже до 19 600 грн. Отже 100 людей з меншою зарплатою утримують стільки ж військових, скільки 53 людини з більшою зарплатою. 

При цьому, мобілізувавши 100 людей з меншою зарплатою держава втрачає дохід, необхідний для утримання, оціночно, 20 військових. А мобілізувавши 100 людей з вищою зарплатою — втрачає дохід, необхідний для утримання 38 військових. 

Про економіку та гроші на війну

Отже, мобілізуючи людей з вищою зарплатою держава втрачає майже вдвічі власну можливість утримувати військо. В масштабах країни на основні нашого моделювання це означає: 

1. При мобілізації без урахування рівня зарплат держава втрачає 210+ млрд грн щороку. Це було розраховано по кластерах зарплат в сценаріях без бронювання і з бронюванням. 
2. При мобілізації з урахуванням бронювання фахівців при рівні зарплат 36 000 грн — держава додатково отримує 250 млрд грн.

Отже, ціна "совкового мислення" — 460 млрд грн за один рік.

Який з цього висновок. Війна не закінчиться замиренням. Нам доведеться думати про ізраїльський варіант, про мілітаризацію, а тому лише тимчасову демобілізацію наших захисників. Саме тому нам доведеться шукати спосіб більше покладатися на самих себе. І нам, нарешті, доведеться навчатися дорослому діалогу і пошуку обʼєктивно найкращих — для суспільства, країни, майбутнього — рішень.

Посилання на статтю - https://www.epravda.com.ua/columns/2024/11/14/721805/