Запровадження ПДВ для ФОП

Адмініструвати й сплачувати ПДВ готовий тільки кожен п'ятий підприємець. А інші? У них уже є план, дізнався Андрій Длігач

Чи готовий український малий та середній бізнес виконувати можливі нові норми стосовно ПДВ? Щоб знайти відповідь, Андрій Длігач з Advanter Group та Центру соціальних змін і поведінкової економіки провів поведінкове моделювання на базі інтерв’ю 177 власників, генеральних та фінансових директорів, головбухів МСБ. Що робитиме український бізнес, якщо депутати підтримають законопроєкт?

Часто ми потрапляємо в інтелектуальну пастку, намагаючись скопіювати «найкращі світові практики». Нам кажуть: «Подивіться на сучасну Німеччину, Францію чи Данію – там високі податки, складне адміністрування ПДВ та жорсткий контроль. Якщо ми хочемо бути, як вони, маємо робити так само».

Але це фундаментальна помилка. Варто дивитися не на те, що роблять заможні успішні країни зараз. А на те, що вони зробили, щоб стати заможними та успішними. Намагатися впровадити фіскальну модель зрілої економіки в країні, що бореться за виживання та потребує радикального зростання економіки та добробуту, – це все одно, що змушувати підлітка-атлета дотримуватися дієти колишнього чемпіона у відставці. Тим більше, що цей «колишній чемпіон» ЄС сам зараз шукає спосіб відновити конкурентоспроможність і економічне зростання, прагне розвʼязати питання надмірного податкового навантаження на бізнес, знайти шлях для дерегуляції.

Підхід України має бути іншим: робити те, що робили країни ЄС, щоб стати успішними та заможними, а не те, що вони роблять, уже будучи такими. «Низькі податки» для малого бізнесу в Європі історично означали не умовні пільги, а реально мінімальні платежі та просте адміністрування.

Історична ретроспектива: як гартувався європейський добробут

Упродовж 1950–1980-х років у Європі – тобто в період повоєнної відбудови та «економічного дива» – податкова картина була такою. Пріоритетом європейських держав стосовно малого і мікробізнесу тоді було забезпечення зайнятості, самозайнятості та швидкого зростання бізнесу.

Податки у країнах Європи в періоди повоєнної відбудови та «економічного дива».

Типова модель оподаткування перехідного періоду в повоєнній Європі та в перехідні періоди виглядала так:

• податок з обороту малого бізнесу 1–3%;
• податок на прибуток часто дорівнював 0%;
• ПДВ для малого бізнесу був відсутній (0%);
• загальне навантаження – сумарні платежі до обороту – становили лише 1–5%.

Повоєнні європейські держави виходили з логіки, що краще отримати 1–2% податку з обороту та мільйони робочих місць, ніж штовхати бізнес високими податками «в тінь». Малий бізнес цими державами в той момент взагалі не розглядався як джерело наповнення бюджету. Він був інструментом стабільності та певним соціальним буфером.

Кілька прикладів:

Франція Перший ПДВ у світі в 1954 році спочатку стосувався лише великих промислових компаній. Ремісники та дрібна торгівля працювали без ПДВ до 1970-х років, сплачуючи символічні фіксовані суми.

Німеччина. У 1968 році було введено режим Kleinunternehmerregelung («не чіпати дрібних підприємців»), який діє вже майже 60 років.

Польща. Навіть у 1993–2003 роках, під час активної підготовки до вступу в ЄС, Польща зберігала «Податкову карту» (Karta podatkowa) з навантаженням лише 1–3% від доходу.

Європейський досвід доводить: у складні економічні часи спочатку забезпечується економічне зростання і масовий добробут, і лише після цього умови для бізнесу поступово переглядаються. 

В Україні ж традиційно намагаються поставити воза поперед коня.

Українська реальність: держава як головний ризик

На тлі очевидних європейських історичних уроків українська дійсність виглядає доволі парадоксально. Замість того щоб створювати прозорі умови для економічного стрибка, ми бачимо кроки, спрямовані на посилення податкового тиску в найменш слушний момент.

З погляду українських підприємців – ситуація досягла критичної точки, згідно з опитуванням малого та середнього бізнесу, проведеним Advanter Group у грудні 2025 року. Вперше за довгий час «непередбачувані дії держави» очолили список перешкод для розвитку бізнесу, обійшовши навіть «недостатність персоналу та платоспроможного попиту». 

Ми маємо справу з фундаментальною кризою довіри, коли підприємець сприймає кожну нову ініціативу Мінфіну не як крок до ЄС, а як чергову спробу «закрутити гайки». Запровадження ПДВ для мікробізнесу в умовах, коли наш ВВП на душу населення ще далеко не досяг важливої позначки у $13 000 – це економічне самогубство для країни.

Проблеми бізнесу. Динаміка. Джерело – дослідження Advanter Group

В Європі ПДВ ставав загальним податковим інструментом лише тоді, коли економіка вже була насичена капіталом, а бізнес мав ресурс на адміністрування. 

У нас же цей ресурс держава намагається вилучити ще до того, як він буде сформований.

Податкова математика, або чому «фіскалізація» не дасть грошей

Отже, чи отримає державний бюджет очікувані мільярди від скасування пільг для ФОП? Дані нашого опитування свідчать про те, що ні – навіть навпаки. Щобільше, український бізнес не збирається з цим просто «змиритися».

Лише 19,9% українських підприємців, які взяли участь в опитуванні, заявили, що готові виконувати нові норми стосовно ПДВ. Решта вже готує плани адаптації. 45% підприємців розглядають збільшення частки готівкових розрахунків, використання криптоактивів або ще дрібніше дроблення на нові групи ФОП.

Реакція бізнесу на відміну пільг по ПДВ. Джерело – дослідження Advanter Group

Також більшість підприємців говорять про певний адміністративний зашморг, бо введення повноцінного обліку для 660 000 ФОП змусить їх витрачати від 38 000 до 93 000 грн на рік лише на бухгалтерів та програмне забезпечення, згідно з аналітичними даними Advanter Group та CASE Ukraine. 

Ці гроші не підуть у бюджет, а будуть вилучені з процесу розвитку бізнесу і спалені в кострищі бюрократії. Це непродуктивне використання людського капіталу. Замість того щоб думати про інновації та експорт, десятки тисяч українців будуть зайняті «боротьбою з папірцями», зокрема з блокуванням податкових накладних.

Порядок денний: як не зруйнувати майбутнє

Україні потрібна не фіскальне покарання, а розумна трансформація. Якщо ми дійсно хочемо європейських стандартів, ми маємо запроваджувати їх поетапно і чесно. І при цьому є компромісний варіант, як виконати наші вже взяті на себе зобов’язання перед МВФ та директиву 112 ЄС. 

Три кроки, які варто робити зараз:

• Встановити високий поріг реєстрації платником ПДВ: почати з ліміту в 6 млн грн із 1 січня 2027 року. Це дозволить реальному мікробізнесу продовжити діяльність без змін. Лише з часом, у міру зростання економіки (не раніше виходу на рівень зростання ВВП в 5–7%), цей ліміт можна поступово знижувати до європейських €85 000.
• Боротися з причиною, а не з наслідком: замість того, щоб «кошмарити» всіх ФОП, БЕБ має зосередитися на великих торговельних мережах, які використовують сотні ФОПів для дроблення, не будучи при цьому франчайзинговими моделями. На потоках контрабанди, на інших зонах ризику.
• Критерії трудових відносин: чітко розмежувати «зарплатних ФОПів» та реальних підприємців через запровадження зрозумілих критеріїв, а не через загальне підвищення податків для всіх. Це рішення вже є в Трудовому кодексі.

Нам потрібен ВВП у 2–2,5 раза більший за поточний, щоб вижити й перемогти. Це можливо лише через модель «проривного економічного зростання». Спроба скопіювати податкову систему сучасної Європи сьогодні – це кращий шлях для консервації позиції найбіднішої та залежної країни Європи.